День появи Шрі Рамануджи Ачар'ї

«ВСІ ВИ МЕНІ ДОРОЖЧЕ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ. ТОМУ Я ЖАДАЮ ПОЗБАВИТИ ВАС ВІД СТРАЖДАНЬ, ЯКІ НАМ ДОВОДИТЬСЯ ТЕРПІТИ В ЦЬОМУ МІНЛИВОМУ СВІТІ! БУДЬ ЛАСКА, ПОВТОРЮЙТЕ ЦЮ МАНТРУ, ЯКУ Я ОТРИМАВ ДЛЯ ВАС, І МИЛІСТЬ ГОСПОДА БУДЕ З ВАМИ!»

Рамануджа Ачар’я стояв на даху найвищої будівлі в місті, а городяни дивилися на нього. Він тричі вигукнув: «Ом Намо Нараяная», і всі відгукнулися, повторюючи за ним. Через Рамануджу Ачар’я всі присутні удостоїлися милості увійти в екстаз подібно самому великому святому. Вони прийшли, чекаючи коштовностей, а пішли з благодаттю світу і Божественною Любов’ю в своїх серцях.

Сьогодні День появи Шрі Рамануджа Ачар’ї. Він прожив довге 120-річне життя, і його вплив на світ відчувається досі. Його вчинкам, гідних похвали і захоплення, немає числа. Однак його велич не обмежується цими незліченними досягненнями: кожна його дія була наповнена неперевершеною Любов’ю і служінням Всевишньому.

Рамануджа робив все заради любові до Господа.

МОЛОДІСТЬ РАМАНУДЖІ

Рамануджа Ачар’я народився в багатій родині брамінів. В юності він ризикував життям, відкриваючи світові власну правду про важливість і глибину відносин з Богом. Рамануджа був глибоко зворушений працями відданих – дванадцяти великих святих і поетів бгакті Альваро, які оспівували Любов до Шріман Нараяни.

Ця Любов підштовхнула його на подальшого просування вайшнавських постулатів, що розходяться з філософією Шанкарачар’ї, яка на той час міцно вкоренилася у всій Індії. Він був першим мислителем, який висунув сильний аргумент, який спростовує вчення Шанкари, створене за багато століть до нього. Він стверджував, що Богу властива не тільки трансцендентність, а й особистість, і іманентність. Завдяки глибокій проникливості і інтелекту він ще в молодості був визнаний одним з великих гуру і майстрів вайшнавської сангхи. Вони надихнули його і визначили працю всього його подальшого життя.

Одним з таких натхненників став Канчіпурна, слуга Господа Варадараджа з нижчої касти. Кажуть, що Господь Варадараджа Сам прийшов поговорити і побути в компанії Канчіпурни. Саме смиренність Канчіпурни і вроджена мудрість Любові з самого початку керували Рамануджею.

Рамануджа розумів, що служіння Богу має бути не єдиним, а загальним правом. Він стверджував, що кастова дискримінація неприпустима. Якщо вона існує, то чому ж тоді Господь Варадараджа Сам прийшов до такого відданого, як Канчіпурна?

Ці переконання вплинули на все його подальше життя: він прагнув створити сангху по всій Південній Індії, яка полегшила б служіння Господу незалежно від касти.

МІСІЯ РАМАНУДЖИ

Ямуначар’я, великий Вайшнавський Ачар’я з храму Шрірангам в ТамІлнадІ, деякий час спостерігав за Рамануджею. Зрештою Ямуначар’я вирішив, що перед смертю йому потрібно вибрати наступника, який буде дбати про храм і сангху. Великий гуру зробив однозначний вибір на користь Рамануджи.

Рамануджу призвали до смертного одра Ямуначар’ї, де той розкрив три завіти, які Рамануджа повинен був виконати протягом життя:

1. Звільнити людей від ілюзій і поширити славу Господа Нараяни по всій Індії.

2. Встановити, що немає ніякої істини поза межами Господа Нараяни, і написати до Веданта-сутри коментарі, що роз’яснюють Вайшнавізм (Вішиштадвайта).

3. Продовжити велике ім’я Парашари, автора «Вішну-Пурани».

Рамануджа, стривожений смертю великого майстра і лідера громади Шрі Вайшнавів, повернувся в Канчіпурам, і тільки через рік зайняв місце Ямуначар’ї в сангсі і храмі Тамілнад.

Не минуло й тридцяти років, як великі майстри і гуру почали лояльніше ставитися до Рамануджі як до глави традиції Шрі Вайшнавізм і засновника сампрадаі – лінійної наступності з її практиками і навчаннями.

ОМ НАМО НАРАЯНАЯ

Його переконливі праці звернули в Вайшнавізм тисячі іновірців – він як Ачар’я і гуру багатьох направив на духовний шлях. Власний гуру Шрі Рамануджи, Махапурана (учень Ямуначар’ї), велів йому прийняти дікшу, посвяту, в велику секретну мантру, маха-мантру, від мудреця Гостхіпурни. Щоб дістатися до мудреця, Рамануджа пройшов довгий шлях пішки, але той його відкинув.

Потім мудрецю Гостхіпурні було послано чудове одкровення, що пропонує дарувати мантру Рамануджі Ачар’ї. Але навіть незважаючи на це Гостхіпурна продовжував відкидати Рамануджу.

Рамануджа засмутився; він вирішив, що, мабуть, всередині все ще недостатньо чистий. Тим не менш, він був сповнений наполегливості слідувати повчанням свого гуру і продовжував домагатися від Гостхіпурни посвяти. Нарешті, після вісімнадцяти довгих походів до Гостхіпурни, той посвятив Рамануджу Ачар’ю в мантру.

Почувши цю велику і таємну мантру, Рамануджа впав у глибокий екстаз – при її повторенні в ньому піднімалася велика радість і блаженство. Гостхіпурна попередив Рамануджу, що знання такої сакральної мантри тягне величезну відповідальність. Вона повинна залишатися таємницею, тому що її може вимовляти тільки той, хто володіє граничною чистотою, неприхильністю до світу і відданістю.

Але в Шрі Рамануджи росло глибоке бажання поділитися цією мантрою з усіма людьми. Він відчував, що не зможе тримати її в таємниці, так як вона містить благодать, здатну звільнити всіх від страждань і допомогти знайти притулок у Стоп Нараяни. Рамануджа ні миттю довше не міг утримувати в собі цю мантру, тому виліз на вежу в самій жвавій частині міста і звернувся до натовпу. Він пообіцяв передати людям дорогоцінний камінь, і багато хто подумав: «Цей божевільний монах, мабуть, роздає своє майно!» Коли всі зібралися, Рамануджа сказав:

«Всі ви мені дорожчі за власне життя. Тому я жадаю позбавити вас від страждань, які нам доводиться терпіти в цьому мінливому світі! Будь ласка, повторюйте цю мантру, яку я отримав для вас, і Милість Господа буде із вами! »

З цими словами Рамануджа Ачар’я тричі вигукнув: «Ом Намо Нараяная!», і кожен з присутніх повторив цю мантру за ним. Через Рамануджу Ачар’ю всі вони удостоїлися милості увійти в екстаз подібно самому великому святому. Вони прийшли, чекаючи коштовностей, а пішли з благодаттю світу і Божественною Любов’ю в своїх серцях.

Почувши про це, Гостхіпурна прийшов в лють і навічно прокляв Рамануджу за те, що той поділився цим коштовним каменем. Рамануджа зі смиренням і Любов’ю з’явився до нього і сказав: «Я наважився порушити Твій наказ тільки тому, що готовий страждати в пеклі. Ти говорив, що ця мантра звільнить будь-кого, хто її скаже. І зараз у скількох людей з’явилася можливість знайти притулок у Стоп Господніх ». Гостхіпурна був вражений його щирістю і Любов’ю; він побачив велич Шрі Рамануджи і впав до його стоп з благанням прийняти в учні його власного сина.

УСПІХ ТА ВПЛИВ МІСІЇ РАМАНУДЖАЧАР’Ї

Згодом Рамануді вдалося виконати всі заповіти Ямуначар’ї. Є безліч свідчень чудесних зцілень, здійснених Рамануджачар’єю, а крім того він заснував традицію Шрі Вайшнавізм і розробив її духовні практики. Він визначив ритуали і співи, що стали Садханою для відданих. Він постійно говорив про Любов до Бога, Його невідворотності і трансцендентності, і вчив, що вища мета людства – досягти усвідомлення Господа. Він подбав про те, щоб поширити по всій Індії мантру Ом Намо Нараяная і поезію Альваро. Він заснував 74 центру Шрі Вайшнавізму по всій Індії, ініціював 700 санньясі (відчужених ченців) і 12,000 брахмачарі (ченців і учнів).

Для свого часу він був дивно ліберальний і залучав не-брахманів до храмового поклоніння і сангхи. Він повністю присвятив себе бхакті маргі, шляху відданості. Все, що він робив у своєму житті, було служінням Господу і людям в їх відносинах з Богом. Навіть роботи з благоустрою храмів були пройняті його Любов’ю до Бога і Божих дітей: за його вказівкою очищалися, ремонтувалися і відновлювалися резервуари з водою. Він хотів бути впевненим, що жертвопринесення в цих храмах будуть чистими, і люди в громадах отримають доступ до свіжої води, щоб служити Господу в чистоті.

Шрі Рамануджа формалізував роздачу прасаду – їжі, запропонованої Господу. Він зібрав у громади багатьох місцевих жителів, щоб разом служити Всевишньому, розділяючи Його Милість і благословення. Цей великий Ачар’я дбав всюди і про всіх, куди б не прямував, і завжди прагнув до загального добробуту, як тілесного, так і духовного.

Навіть в старості він продовжував виконувати місію своїх вчителів, наближаючи людей до Бога через бгакті. Його життя було справжньою посвятою Любові. Його Любов живе поза часом і простором вже майже тисячоліття, а його самого шанують як еталон Божественної Милості і Любові. Завдяки йому у всіх нас є маха-мантра, яка покликана Милістю Господа звільнити нас від страждань і вознести в Його обитель.

Джерело: https://sadhana.bhaktimarga.org/ru/blog/den-avlenia-sri-ramanudzi-acari

Кві 28, 2020Без категорії

About the Author

Nitya Kishori Dasi

«ВСЕ ВЫ МНЕ ДОРОЖЕ СОБСТВЕННОЙ ЖИЗНИ. ПОЭТОМУ Я ЖАЖДУ ИЗБАВИТЬ ВАС ОТ СТРАДАНИЙ, КОТОРЫЕ НАМ ПРИХОДИТСЯ ТЕРПЕТЬ В ЭТОМ ПРЕХОДЯЩЕМ МИРЕ! ПОЖАЛУЙСТА, ПОВТОРЯЙТЕ ЭТУ МАНТРУ, КОТОРУЮ Я ПОЛУЧИЛ ДЛЯ ВАС, И МИЛОСТЬ ГОСПОДА ПРЕБУДЕТ С ВАМИ!»

Рамануджа Ачарья стоял на крыше самого высокого здания в городе, а горожане смотрели на него. Он трижды воскликнул: «Ом Намо Нараяная», и все отозвались, повторяя за ним. Через Рамануджу Ачарью все собравшиеся удостоились милости войти в экстаз подобно самому великому святому. Они пришли, ожидая драгоценностей, а ушли с благодатью мира и Божественной Любви в своих сердцах.

Сегодня День явления Шри Рамануджи Ачарьи. Он прожил долгую 120-летнюю жизнь, и его влияние на мир ощущается до сих пор. Его поступкам, достойным похвалы и восхищения, нет числа. Однако его величие не ограничивается этими бесчисленные достижениями: каждое из его действий было наполнено непревзойденной Любовью и служению Всевышнему.

Рамануджа делал всё ради любви к Господу.

МОЛОДОСТЬ РАМАНУДЖИ

Рамануджа Ачарья родился в богатой семье браминов. В юности он рисковал жизнью, открывая миру собственную правду о важности и глубине отношений с Богом. Рамануджа был глубоко тронут трудами преданных – двенадцати великих святых и поэтов бхакти Альваров, которые воспевали Любовь к Шриман Нараяне.

Эта Любовь подтолкнула его на дальнейшее продвижение Вайшнавских постулатов, расходящихся с философией Шанкарачарьи, которая к тому времени прочно укоренилась во всей Индии. Он был первым мыслителем, который выдвинул сильный аргумент, опровергающий учение Шанкары, созданное за много веков до него. Он утверждал, что Богу присуща не только трансцендентность, но и личность, и имманентность. Благодаря глубокой проницательности и интеллекту он ещё в молодости был признан одним из великих гуру и мастеров Вайшнавской сангхи. Они вдохновили его и определили труд всей его последующей жизни.

Одним из таких вдохновителей стал Канчипурна, слуга Господа Варадараджи из низшей касты. Говорят, что Господь Варадараджа Сам пришёл поговорить и побыть в компании Канчипурны. Именно смирение Канчипурны и врождённая мудрость Любви с самого начала руководили Рамануджей.

Рамануджа понимал, что служение Богу должно быть не исключительным, а всеобщим правом. Он утверждал, что кастовая дискриминация недопустима. Если она существует, то почему же тогда Господь Варадараджа Сам пришёл к такому преданному, как Канчипурна?

Эти убеждения оказали влияние на всю его последующую жизнь: он стремился создать сангху по всей Южной Индии, которая облегчила бы служение Господу независимо от касты.

МИССИЯ РАМАНУДЖИ

Ямуначарья, великий Вайшнавский Ачарья из храма Шрирангам в Тамилнаде, некоторое время наблюдал за Рамануджей. В конце концов Ямуначарья решил, что перед смертью ему нужно выбрать преемника, который будет заботиться о храме и сангхе. Великий гуру сделал однозначный выбор в пользу Рамануджи.

Рамануджу призвали к смертному одру Ямуначарьи, где тот раскрыл три завета, которые Рамануджа должен был выполнить в течение жизни:

1. Освободить людей от иллюзий и распространить славу Господа Нараяны по всей Индии.

2. Установить, что нет никакой истины вне пределов Господа Нараяны, и написать к Веданта-сутре комментарии, разъясняющие Вайшнавизм (Вишиштадвайта).

3. Продолжить великое имя Парашары, автора «Вишну-Пураны».

Рамануджа, встревоженный смертью великого мастера и лидера общины Шри Вайшнавов, вернулся в Канчипурам, и только год спустя занял место Ямуначарьи в Сангхе и храме Тамилнада.

Не прошло и тридцати лет, как великие мастера и гуру стали относиться к Раманудже как к главе традиции Шри Вайшнавизма и основателю сампрадаи – линейной преемственности с её практиками и учениями.

ОМ НАМО НАРАЯНАЯ

Его убедительные труды обратили в Вайшнавизм тысячи иноверцев – он как Ачарья и гуру многих направил на духовный путь. Собственный гуру Шри Рамануджи, Махапурана (ученик Ямуначарьи), велел ему принять дикшу, посвящение, в великую секретную мантру, маха-мантру, от мудреца Гостхипурны. Чтобы добраться до мудреца, Рамануджа проделал долгий путь пешком, но тот его отверг.

Затем мудрецу Гостхипурне было ниспослано чудесное откровение, предписывающее даровать мантру Раманудже Ачарье. Но даже несмотря на это Гостхипурна продолжал отвергать Рамануджу.

Рамануджа опечалился; он решил, что, должно быть, внутри всё ещё недостаточно чист. Тем не менее, он был полон настойчивости следовать наставлениям своего гуру и продолжал добиваться от Гостхипурны посвящения. Наконец, после восемнадцати долгих походов к Гостхипурне, тот посвятил Рамануджу Ачарью в мантру.

Услышав эту великую и сокровенную мантру, Рамануджа впал в глубокий экстаз – при её повторении в нём поднималась великая радость и блаженство. Гостхипурна предупредил Рамануджу, что знание такой сакральной мантры влечёт огромную ответственность. Она должна оставаться тайной, потому что её может произносить только тот, кто обладает предельной чистотой, непривязанностью к миру и преданностью.

Но в Шри Раманудже росло глубокое желание поделиться этой мантрой со всеми людьми. Он чувствовал, что не сможет держать её в тайне, так как она содержит благодать, способную освободить всех от страданий и помочь обрести прибежище у Стоп Нараяны. Рамануджа ни мгновением дольше не мог удерживать в себе эту мантру, поэтому взобрался на башню в самой оживлённой части города и обратился к толпе. Он пообещал передать людям драгоценный камень, и многие подумали: «Этот сумасшедший монах, должно быть, раздаёт своё имущество!» Когда все собрались, Рамануджа произнёс:

«Все вы мне дороже собственной жизни. Поэтому я жажду избавить вас от страданий, которые нам приходится терпеть в этом преходящем мире! Пожалуйста, повторяйте эту мантру, которую я получил для вас, и Милость Господа пребудет с вами!»

С этими словами Рамануджачарья трижды воскликнул: «Ом Намо Нараяная!», и каждый из собравшихся повторил эту мантру за ним. Через Рамануджу Ачарью все они удостоились милости войти в экстаз подобно самому великому святому. Они пришли, ожидая драгоценностей, а ушли с благодатью мира и Божественной Любви в своих сердцах.

Услышав об этом, Гостхипурна пришёл в ярость и навечно проклял Рамануджу за то, что тот поделился этим драгоценным камнем. Рамануджа со смирением и Любовью явился к нему и сказал: «Я осмелился нарушить Твой приказ только потому, что готов страдать в аду. Ты говорил, что эта мантра освободит любого, кто её произнесёт. И сейчас у скольких людей появилась возможность найти приют у Стоп Господних». Гостхипурна был потрясён и поражён его искренностью и Любовью; он увидел величие Шри Рамануджи и пал к его стопам с мольбой принять в ученики его собственного сына.

УСПЕХ И ВЛИЯНИЕ МИССИИ РАМАНУДЖАЧАРЬИ

Со временем Раманудже удалось исполнить все заветы Ямуначарьи. Есть множество свидетельств чудесных исцелений, совершённых Рамануджачарьей, а кроме того он основал традицию Шри Вайшнавизма и разработал её духовные практики. Он определил ритуалы и песнопения, ставшие садханой для преданных. Он постоянно говорил о Любви к Богу, Его неотвратимости и трансцендентности, и учил, что высшая цель человечества – достичь осознания Господа. Он позаботился о том, чтобы распространить по всей Индии мантру Ом Намо Нараяная и поэзию Альваров. Он основал 74 центра Шри Вайшнавизма по всей Индии, инициировал 700 санньяси (отрешённых монахов) и 12,000 брахмачари (монахов и учеников).

Для своего времени он был удивительно либерален и вовлекал не-брахманов в храмовое поклонение и сангху. Он полностью посвятил себя бхакти марге, пути преданности. Всё, что он делал в своей жизни, было служением Господу и людям в их отношениях с Богом. Даже работы по благоустройству храмов были проникнуты его Любовью к Богу и Божьим детям: по его указанию очищались, ремонтировались и восстанавливались резервуары с водой. Он хотел быть уверенным, что жертвоприношения в этих храмах будут чистыми, и люди в общинах получат доступ к свежей воде, чтобы служить Господу в чистоте.

Шри Рамануджа формализовал раздачу прасада – пищи, предложенной Господу. Он собрал в общины многих местных жителей, чтобы вместе служить Всевышнему, разделяя Его Милость и благословения. Этот великий Ачарья заботился везде и обо всех, куда бы ни направлялся, и всегда стремился ко всеобщему благополучию, как телесному, так и духовному.

Время не ожесточило сердца Рамануджи. Даже в старости он продолжал исполнять миссию своих учителей, приближая людей к Богу через бхакти. Его жизнь была настоящим посвящением Любви. Его Любовь живёт вне времени и пространства уже почти тысячелетие, а его самого почитают как эталон Божественной Милости и Любви. Благодаря ему у всех нас есть маха-мантра, которая призвана Милостью Господа освободить нас от страданий и вознести в Его обитель.

Источник: https://sadhana.bhaktimarga.org/ru/blog/den-avlenia-sri-ramanudzi-acari

Кві 28, 2020Без категории